А що ж в минулому?
Що там?
Безклопітно чи можна жити?
Якщо нам зраджують літа,а пам’ять, як вода несита.
Навіщо прагнуть новизни?
Щоб те приспати, це затерти?
Раптово круто озирнись,побачиш порожнечу
Але ж, але ж… і дуб звідтіль,і гори, і скупа криниця —в ній не вода ряхтить, а сільі мед застиг солонолиций.
Життя обернене й назад,і звідусюди видно нині,то — соляні стовпи стоятьпо позаобрійній
Гукнеш: — Лю-бо-ве! —порохнорозсиплеться, мов хмара
Не клич того, що вже давнобуло, аби не розлетілось.
Печаллю об’єднай, скріпижиттям кристалики
Попереду куриться пилі білі височать колони…***
