Горить на вітрі жаромкалина край вікна,крізь ополонку в хмарах —блакитна глибинапросвічує, як очіу неньки на лиці.
Повітря аж струмкоче —прозорі пухирцівсе тіло обліпили,занурене в блакить.
Всі смутки відлетіли.
І необтяжно жить.
Легенько відштовхнешся —спливеш і хмар сягнеш,і все небесне плесоза мить
Проте одноманітно-блакитно —і пливтиу мандрах кругосвітніхобридне крізь
І надмір своєволі,безмежної плавби,тобі забракне долі земної і доби,як бракне зараз небаі світла у вікні,бо всі твоі потреби:земні, земні, земні…***
