Туман, наче спогад про воду високу,здійнявсь вище гаю, село затопив:і тонуть відвільглі і звуки, і кроки,і перепел спраглий туману напивсь.
Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні,і бризкають в очі росою вони;
І в ніч переходить година вечірня,і зірка спалахує світлом сумним.
То, може, вікно засвітилось летючечи іскра у небо з багаття знялась?
Донизу я глянув з високої кручі,—ось тут за півхвилі обрушився час.
І все, що позаду, те тоне в тумані,а поруч — рухлива безодня німа,і шпилечка світла, прорізавшись, в’яне,хоч погляд погаслий вона підійма.***
