Хтось тисне з хмар на землю, тиснелюто,
А ми повинні небо підпирать.
З чужинських стріл вливається
У нашу кров, коли йдемо на рать.
І небо падає в холодні трави,
Коли нас братство в землю зарива.
Лише у зорях відгомоном
Звучать востаннє мовлені слова.
А там, дивись, ідуть сини
І знов беруть на плечі небеса.
І в їхньому натрудженому
Жага світів далеких воскреса.
І стогне мати, породілля—мати,
Живим світам даруючи
Лиш той, хто вміє небеса тримати,
Пізнав достоту, що таке життя.
