Ну що ж, поете безіменних мрій?
В твоїй чернетці пишних віршів рійдзвінкими римами впиває, як вино.
Ти крізь вікноу далечінь глядиш:виприскують сріблясті стебла трав,небавом бризнуть яблуні брунькамиі край дороги виросте спориш.
На березовій скрипці вітер граві, наче шовком, витер кожний камінь.
Ти піснею розпалене чолов долоні похилив.
Ось ярою весною зацвіло,і ти ще раз щаслив.
Твоє перо, думкам слухняне,нових пісень ладнає гармонійний стрій.
Тремтить захоплення струною голос твій,і з неба ждеш вечірньої роси,і ловиш оком п’янимна синім обрії хмаринки біло-льняніу завороженому перстені краси.
Не знаєш сам, чи весело тобі, чи сумно,і б’є весна до голови.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А за вікном юнацтво горде та безумнеготується на зрив новий.
