2 min read
Слушать

Весняні дощі

Пам’яті Володимира

Голубі опівнічні дощі,

Оповите туманами місто.

У під’їздах — ніде ні душі,

З-поміж хмар переблискує місяць.

А дощі плюскотять, плюскотять,

По асфальту стрибають, шаліють,

Ніби хочуть про щось

І не можуть чи, може, не вміють.

Але ж — лишенько!

Хто там в плащі?

Мовчазний та блідий.

У задумі.

Серед ночі.

У теплім дощі.

В мерехткому, ласкавому шумі.

Перетнув головну магістраль,

В парк зайшов, але й там не спинився.

Розгорнувши туман, як вуаль,

На подвір’ї нараз опинився.

Проти нього — балкон.

А на

Недосяжно високо, як мрія,

В голубім, голубім, голубім

Чи то сон, а чи справді — Марія??

Він гукати.

А дощ не дає.

Він — до неї.

А дощ заступає.

Голубими нитками снує,

Голубими сльозами ридає.

Ой Маріє!

Ой вийди, поглянь:

Від любові і ніжності п’яний,

Хто це там, оповитий в туман,

Заховався за сиві каштани?

І Марія іде на балкон,

І стоїть, і мовчить, і

Падку мій!

Смутку мій!

Знову — сон.

Тільки — сон.

І нікого немає,

Лиш дощі плюскотять, плюскотять,

По асфальту стрибають, шаліють,

Ніби хочуть про щось

І не можуть чи, може, не вміють.

0
0
111
Give Award

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Расставание
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+