Матері

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду

Ночами сняться зорі

І вишні білі на причілку хати.

Немов пилину, світ мене крутив,

Ловив я мрію і мету високу.

Пробач мені, що тяжко завинив,

Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,

Хіба я міг в ту пору зрозуміти,

Яка святиня – мамина любов,

Яка то мука – як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком

І час прийшов стрічать і проводжати,

Я знаю ціну тим святим сльозам,

Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі

І вишні білі на причілку хати.

Тому спішу подякувать

За все, що маю і що буду мати.