За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду
Ночами сняться зорі
І вишні білі на причілку хати.
Немов пилину, світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив,
Лишив тебе на старість одиноку.
Та й що я знав, коли із дому йшов,
Хіба я міг в ту пору зрозуміти,
Яка святиня – мамина любов,
Яка то мука – як лишають діти.
Аж отепер, як став я батьком
І час прийшов стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим святим сльозам,
Які тобі судилося спізнати.
Тому і сняться зорі
І вишні білі на причілку хати.
Тому спішу подякувать
За все, що маю і що буду мати.
