Сльота

За вологою шибкою дерево плаче,

Сіре небо дощем капотить безупинно.

Ну, чого ти болиш, моє серце?

Щось у світі страшне учинитись повинно.

Я не знаю, що саме — з людьми чи зі мною,

З цілим світом чи тільки з моєю душею.

Ніби знов мені треба ріллею

Вирушати під кулі в холодну траншею.

Ну, а може, не це?

Може, просто

Хтось про мене подумав лихе і злостиве.

Підкотилась та думка з нічної

І вп’ялась, наче п’явка, у серце чутливе.

Гірко бачити берег неначе в корості

Геть завалений склом та бруднимипляшками.

Та ще гірше, якщо ми засіємо

Підозрінням отруйним, лихими думками.

Десь кублиться воно в небезпеці тривалій

Зло, яке ми думками лихими

Мов скляні різаки, що лежать між конвалій,

Щоб когось покалічити нині чи згодом.

Із недоброї схованки в поле

Ті думки заповзуть і вдеруться до хати.

Щось наляже на душу тяжке й непривітне

Легше серцю твоєму труну попрохати.

І тоді поза вікнами дерево плаче,

Сіре небо дощем капотить безупинно.

І така наповзає тривога,

Щось у світі страшне учинитись повинно.