Очеретина

Чи колюча табірна

Вітрові встромляє шпичака,

А чи дуденить очеретина

Не збагну лиш: звідки і яка?

Може, з неіснуючої хати

Та, що вже зотліла у землі;

Та, яку в болоті зжала мати,

Коли ми були іще малі.

Чи, можливо, на далекій Віті,

Де витає в споминах душа.

Мій онук у росяному

Дудочку майструє з

Плач у серці, плач, очеретино,

Понад мукою тюремних літ

Дай забути про лиху дротину.

Що від мене краде білий світ.

І коли у ніч холодну, сіру,

Здавлять груди передсмертні сни

Розбуди в мені пригаслу віру,

Материнський голос поверни.