“Промкнулося світло і впало на світле — ясне”

Промкнулося світло і впало на світле — ясне,а зверху осоння яріло зелене;зітхання злетіло, засвічене днем,немовби душа відлетіла від мене.

Цей день промине… По рожевих снігаххуртована сутінь відхлине,і скупо зав’яжеться в синіх очахпрозорим прозора

Невже випробовує нас ліпотамалиновим небом, снігами,аби не ставала глуха чорнотапопереду нас і за нами?

І світло струмує крізь плетиво вітьу теплі провали — холодне,щоб зір був спроможен крізь крону узрітьв продухвині неба безодню?

Невже збережеться в очах лише нічі світло знебарвиться в чорне?

Хіба ж не осяде в зіницях на дніперлина прозоро-солона?***