1 min read
Слушать(AI)Дружня гутірка
Поезія?— Ні, не питай,який рецепт її есенцій!
П’ючи свій золотавий чай,так пробалакаємо день цей.
Узори гарних слів, мережка,екстракти мови в срібній чаші —хай їх краси аптекар зважить!
Ні, не туди, коханий, стежка!
Символіка завбога наша,і орнаментика засіра.
Де ж міра мір, єдина міра?
Чай процідивши, попрощавшись,розходимось.
Ніч — чорна мушля,ті самі зорі в ній, що завжди,той самий захват серце душить.
Тоді, чужі дрібній прикрасі,слова, затиснуті у горлі,слова, гальмовані в екстазіб’ють, мов джерела животворні.
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Захід
Над лугом хмари кучеряві,як вівці, що пасе їх місяць Ростуть дівчата, наче трави,на втіху хлопцям і гульвісам Воли рогами сонце колють,аж з нього кров тече багряна Зачервонились трави в полю —це захід куриться, мов рана
Портрет теслі
Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні,тесав церкви стрілчасті й чарував жінок,тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті Ой, не одна згубила з них вінок Коли умер, лишилис...
Два серця
У вечір, в обрії, у співпідем, обнявшись, перед себе Мов черепицю із дахів,зриває вітер зорі з неба І, відділившись від юрби,загорнемося в хутро ночі Хай два серця — два голубиспівзвучно й тужно затріпочуть
Три строфи з записника
Мов птах, співає телефонна трубка,мов чорний птах в ліщині срібній дроту Коли покине друг і зрадить любка,що вибереш: зненавість чи скорботу О квітко звуків в чорнім шовку сяєв Музика б’є в обличчя, мов зле птаство
