Учора тут палахкотіла осінь,немов Ван Ґоґ пройшов міським бульваром,покидавши з небесної палітридоспілу щедрість.
Я жила тодісвідомістю, що спалах цей — останній.
Чому ж тепер, здивована украйнезвичною суворістю дерев,що мов зійшли із образу Сезана,я думаю про цю закономірність,мов про болюче непорозуміння?
Учора молодість моя — виноу келеху, наповненім по вінця,переливалась шумуванням щастя.— Я знала вже й тоді: фата-морґанинайбільша навіть жертва не увічнить.
Прийшло сподіване.
Чому ж забракло раптомвідваги, філософського спокою,щоб глянути у вічі першій смерті?
Складний, незрозумілий мікрокосм:шукаю правди — а бажаю міту,у розум вірю — а рішаю серцем,хвалю ілюзію, що помагає
Вся мудрість життєва — маленький досвід:реальне тільки те, що пережите.1964
