5 min read
Слушать

Павло Полуботок

Полуботку,

Наказний гетьмане!

А хто ж тобі

Булаву дістане?

Полуботку,

Голубе-соколю!

А як же ж ти

За козацьку волю?

Полуботку,

Рідная дитино!

А як же ж ти

З вражим Вельяміном? 2Не питайте, хто

Булаву добуде,

Є у нього Україна,

Є у нього люди.

І пішли вже Семен

І Василь Биковський 3,

Лиш чекайте, що то

Цар Петро московський.

Нема царя в Московщині,

Десь у Тегерані 4;

Але посли й туди за ним

І вже в Астрахані.

І за море, за Хвалинське 5,

Листи

Та у царя серед

Гетьмана благають.

А тим часом і

Листи посилає 6Та до царя

Стиха

Що робити, — каже, — царю,

З тими козаками?

Либонь, вони хотять

Битись з москалями!

Шумить-гуде Україна,

Козаки гукають,

А найбільше Милорадич 7З Маркевичем 8 грають”.

І подумав цар московський,

Та й із

Серед зими свої

Шле до Астраханя,

Та й і каже

Почекайте, люди,

Повернуся в Московщину

Тоді все вам буде!

Але за то й мене

Послухайте, діти,

І п’ятнадцять мені

Козаків пошліте!

З Милорадичем

В Ладогу п’ять тисяч,

А з Маркевичем до

Пошліть десять тисяч!” 9І пішли сумні козаки,

Нічого

Зато, — кажуть, — ми

Будем живо

Та не ворон же то

Із соколом б’ється,

То Вельямін з

За права дереться.

І обидва

Просять розсудити.

І говорить цар

Нічого робити!

Треба, — каже, —

В Петропіль 10

І тут йому

Правду

І з Савичем 11 і Чарнишем 12Павла викликає,

Але Павло послів

Вперед посилає.

І прибули у

Посли молодецькі:

Полковники

І Петро Корецький.

Бунчуковий

І судець Грабенко,

І військовий з ними

Завзятий Ханенко 13.

І прибули у

Та й говорять:

Царю!

Візьми собі Вельяміна,

Візьми нашу кару;

Судці твої

Нас добра не учать,

Багатого обдирають,

А бідного мучать.

Козаків за хлопів

І гризуть

А чи ж так то, ясний царю,

Було за Богдана?..

Ти говориш, що

Сам царям прирадив,

Щоб московський

На Вкраїні рядив;

Але Павло

Не ховає слова,

Він говорить:

Що там, — каже,

Батькова умова!

Спершу, царю, піднови

Нашу давню волю,

Щоб ми самі

Помежи собою;

Щоб ні стольник, ні боярин,

Ані

Не питали, не

Нашого народа;

Щоб козаки самі

Розправу чинили,

І, де три їх, щоб два

Третього судили.

І всі царі

Теє право

І за нього своє

Царськеє давали.

Та й ти давав, ясний царю,

Як ізбирав раду,

Як давав нам у

Пана Скоропаду! 14Чого ж тепер на

Воєводи стали,

Чого права

Й вольності

Незабаром за

Й Павло

І з Чарнишем і

К царю підступає.

Підступає, дає листи,

Просить за Вкраїну,

Але, знати, й Павло

В лихую годину:

Ані Петро, ні

За нього не дбали,

Його листи за

Під сукном лежали.

І чекає Павло місяць,

Ба й другий чекає,

Ба й чекає місяць третій

Цар не

Почекай же, — Павло каже,

Їдна мені доля,

Але стане й тобі

Козацькая воля”.

І останнє своє

Цареві готовить;

І приходить з

І до нього

Знаю й бачу тепер, царю,

Що ти без

Підійнявся на

Мої України.

І всі царськії

Хочеш попалити,

І всі вольності

Хочеш потопити.

І козаків, як худобу,

На роботу гониш,

І над ними

Вічна

По болотах

І гетьмана

Нам не позволяєш,

І судити судців

З Москви посилаєш!

І нас судять без закону,

Без всякого права;

Чи вже ж тобі за то, царю,

Буде яка слава?

Але нехай мені

Вільно і казати,

Що нічого тобі, царю,

З України ждати.

Україна — не дитина,

Вона волю має,

А вільного не неволі

Правда пригортає.

Тепер кажи мені, царю,

Хоч залізо терти,

Хоч у тюрмі

Із голоду мерти;

Усе їдно мені, царю,

Тілько б не видати,

Як та бідна

Буде

І стиснув Петро

Шкуру, — каже, —

Але трохи

В тюрму аж до

І у тюрмі Петра й

Разом з

Обіллявся

Дрібними

Обіллявся не за себе,

А за

Та за своїх товаришів,

Що без долі гинуть.

Та не довго ж Павло плакав.

Заслаб,

Цар доктора посилає

Павло

Нащо, — каже, — життя

Назад повертати,

Коли я не можу

Батьківщині

Петро сам іде до нього,

Щоб перепросити,

І дає йому лікарство,

Просить його пити.

Але Павло

Йому

Дармо, царю; ти не вернеш,

Що вже

Живо-живо Павла й

На світі не буде, 15Тоді обох нас

Правдивії

Джерело:

Степан Руданський.

Київ,

Наукова думка”, 1985.

Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660—1724) — наказний гетьман Лівобережної України (1722—1724), у 1706—1722 рр. — чернігівський полковник.

Домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації Малоросійської колегії, створеної 1722 р. з наказу Петра I у Глухові.

Ув’язнений Петром I, помер у Петропавлівській фортеці в Петербурзі.

Широко відома легенда про “золото Полуботка”, яке він буцімто передав на депозит у Банк Англії перед арештом.

Вельямін — Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин між полковником і генералом), президент Малоросійської колегії.

Відзначився службовими зловживаннями.

І пішли вже Семен Рубець || І Василь Биковський… — Після смерти гетьмана І.

І.

Скоропадського (1646—1722) П.

Полуботок послав військових товаришів С.

Рубця та В.

Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана.

Проте посли до царя не були допущені.

Нема царя в Московщині, || Десь у Тегерані… — У 1722—1723 рр.

Росія вела війну з Іраном.

І за море, за Хвалинське… — У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.

А тим часом і Вельямін || Листи посилає… — С.

Вельямінов особисто зустрівся з Петром I 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 р.

Милорадич — Михайло Ілліч Милорадович, український поміщік, за походженням серб, у 1715-1726 рр. – гадяцький полковник.

Маркевич — лубенський

В Ладогу п’ять тисяч, || А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тисяч! — Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі.

Козаки працювали безплатно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками.

Петропіль — Петербург.

Савич Семен — генеральний писар України.

Чарниш

Черниш) — генеральний суддя.

Ханенко Микола Данилович (1691—1760) — український поміщик, генеральний хорунжий (1741—1760). 1723 р. разом з П.

Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р.

У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим.

Написав щоденники

Даіріуш” та

Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка 1726—1753 рр.”, які містять відомості з історії України 20—50 років

II ст.

Скоропада — І.

І.

Живо-живо Павла й Петра || На світі не буде… — П.

Полуботок помер 29 грудня 1724 р., а Петро I — 8 лютого 1725 р.

0
0
162
Give Award

Руданський Степан

Стихи Руданського Степана. (25 декабря 1833 [6 января 1834] — 21 апреля [3 мая] 1873) — российский и украинский поэт, переводчик и драматург, ав…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

«И вырвал грешный мой язык!»
Фауст краткое содержание
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+