“Уже тоді оповесні коли”

Уже тоді, оповесні,

Горища пахнуть першим

І гарбузи цвітуть між картоплями,

Уже тоді прощання

Носив я в серці — ношу кам’яну.

Мені вже бачились підбиті горем очі,

І повні вуха сліз на вицвілій подушці,

І губ краї, опущені в

І ще тоді, оповесні, я думав,

Що ти знайдеш себе у дітях чи в

І все забудеться, пригоїться, примре,

А час і простір зроблять своє

Не те я думав… ось вже стільки

За мною тінь твоя марою

І золоті слова любові

Мені звучать на спечених устах…1965