В той день були мої найближчі друзі,
Вони прийшли до мене на
І підняли на зустріч з Рафаелем.
Із Мікеланджело,
Джорджоне,
П’ятнадцять залів встало перед нами,
П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя,
П’ятнадцять океанів
І я не знаю, що ми відчували,
Що думали в благословенний день,
Бо в першу хвилю я тебе помітив,
І я розтав для друзів і людей,
Я розлетівсь по стінах на картини,
Скульптурами перед тобою встав,
Щоб в кожній з них ти бачила мене,
Щоб з кожної ти повнилася мною
Любила, проклинала і
В той день я йшов до тебе із віків,
Стражданням спалений, воскреснутий любов’ю,
Піднятий гордістю і кинутий
В той день мене до тебе ніс
І Мікеланджело,
Рембрандт,
Моне і
Ти їхні прізвища читала піді мною,
І з кожної скульптури і
Творець мій говорив в той час тобі:
Щасливий я, що можу на
Творити світ для згоди і любові,
Що всі століття, пройдені людьми,
Віддать я в змозі за єдину мить,
Тобі присвячену, тобою осіянну!
Що я живу з твоєї ласки,
Жінко!
З твоєї благородності,
Любов!
І вічно я шукаю лиш тебе,
Знаходжу вічно, вічно не знаходжу
І, може, тому я творю
І мучу Землю, світ і все на
Єдиним запитанням: щастя, де ти?
І Всесвіт мені вказує на тебе!..
І я іду дорогою Любові,
І вічно не пройду її
Коли ж я падаю, зруйнований трудами,
Тоді сама до мене ти
І розглядаєш все моє найвище,
Найкраще, найвеличніше в мені:
Гог… Рембрандт і Гойя…
Безсмертні келихи людського повнозвуччя,
Осяяння безсмертні океани…1958
