Коса

Я сказав собі так:

Ти не зодчий цих стін.

Ти народжений жінкою в муках, ти синнерозумний, що падав і падав”.

І було мені так: ранок, вечір — одне.

Ті забули мене, що любили мене.

Я упав.

Я зламався.

Я зрадив.

Не провал, не обвал, не сповзання, не

Я прозріння й не знав.

Я натхнення забув.

Дні і ночі зімкнулися в коло.

Доки маски міняли мої вчителідля нової маланки на рідній землі,я згадав, що скінчилася школа,і сказав собі так:

Ти не зодчий цих стін.

Тобі вистачить власних провин і колінтільки впасти, а це не поможе —забагато, кого вже ніщо не спасе.

Навіть вітер, що зносить, несе й не знесе,бо куди нас позносити,

І було мені так: ранок, вечір — одне.

Соломинка, яка ще тримала мене,стала тоншою за соломинку.

І сказав я собі:

Так було й буде так”.

І тоді розповів мені сивий вояквосени, уночі, про жінку.

Зимували вони у землі.

Не однає зимарка у горах самотня й сумна,але їм у зимарці — не можна.їм — лише у землі.

І не день і не

Та настане весна.

І настане трава.

І настане ловитва безбожна.

З ними жінка була.

У землі розплеласвою чорну косу.

І сокиру даланайгрізнішому в руки:

Не хочу.

Відітни”.

Той узяв.

Озирнувся, як тать.

Зблід.

Немов йому шию біленьку рубать.

І промовив, заплющивши

Я чесатиму сам.

Скільки треба.

Відітни” — вона плаче.

А він до весничеше косу.

Розчісує косу.

Хай усе на землі у крові і в золі —є живі і в землі!

І між ними в землівін розчісує чорноволосу.

По війні десять літ — у землі десять літзимували.

Щоб знову піднятись на світ, —розчеши чорну косу, вояче!

Настарай за ці зими на землю

Так він чеше — як плаче й не чути

Хай ніхто під землею не

Косу чеше!) Не дасть вона спати змії.

Скине іскри свої у долоні твої —ще забавиться доля з тобою!

Ти вже рвешся на світ?

Ти на цей не спіши.

Чорну косу чеши.

Чорну косу чеши.

Твердь, як смерть, над тобою з косою.

А весна захлинається!

Тепла, як грудьу землі — аж потоки над вами ревуть!

Хай ревуть.

Скоро стане їм легше —вийде жінка на сонце!

На перші громи!

Поможи їй — волосся на руки пізьми.

Хай сама в перших травах розчеше.

Що потому,

Потому нема.

Чи цікавить геройство? тортури? тюрма?

Може, зрада? відступництво?

Може,доля кожного з нас аж по нинішній час?

Міг би я розказати про кожного з нас,але це тобі не допоможе”.