1Як допоміг ти,
Господи, що я цю маржину першим днем нинішнім вигоню всю при купі, так поможи мені,
Господи, остатньої днини усю при купі загнати і людям пе- редати.
Закінчення полонинської
Так молиться ватаг,але то і моя молитва,бо я народилась на полонині,виростала високою і гордою смерекою,але одинокою в Божих травах.
Мене повалили б вітри, убив би грім,а блискавки спалили б.
І томумені відітнули верхів’я замолоду,і я почала розростатися вшир,хихластою стала.
З покритою суччям головоюя вперто тримала на собікожну всохлу галузку хвої,не відпустила за вітром жодну хворостину,бо з них звисав мох,який покрив мене до п’ят,і я стояла серед полонини —як велика вівця у великому руні.
А біля мого стовбура,тулячись до мого серця,збивались до купи вівці і ягнята,ховаючись від бурі і від сонця,від плови і вітрів.
Я всім дала прихисток.
До мене тулилися навіть людив одежі, вивареній у маслі і в лою,яка вже не помагала.
Я сховала пораненого легіняі не дала йому вмерти,бо на сукровищі не бути стійбищу,бо де вбито людину, там кричить маржинаі тратить молоко.
А як же матері без дітей?
Я вдихнула дим живої ватри,стримала у своєму руні його пух,який справіку віднаджує хижаків.
І навіть хитрий старий ведмідь,який взяв мох у лапиі тому нечутно крадетьсяломами пралісів і звалищами окель,не підступить до мене,не розідре моїх дітей.
Я бережу стадо твоє,
Господи.
Я випросила в тебе джерело,і воно вискочило з землі за два кроки,а вівчарі видовбали в дереві жолобиі принесли моїм дітям басарунок.
Моє суворе серцепоцілувало кожне ягня, але…2З черленого потока вийшов черлений чо- ловік у черленім сардаку, у черлених гачах, у черлених постолах, у черленім ремени, у черленій сорочці, у черленій крисані, а чер- ленов сокиров, пішов у черлений ліс, нару- бав черленого дерева, наколов черленого вориння, на черленій землі заклав черлену кошару і загнав черлені вівці, надоїв чер- леного молока, пішов на черлений ярмарок, продавав черленов мірков: хто си напив, аби си розсів, а хто вздрів, аби осліп, а хто учув, аби оглух.
Полонинське замовляння)…але стікала по моєму стовбурукров ягняти.
У
І написано, що дерево життяприхистить того,хто випере своє одінняу крові ягняти.
А як мені берегтихристиянське стадо на росах?
Я ж добре знаю,що не все вонодіжде осені.
Гостре,
Господи, стадо моє,бо коли першу сіль воно лиже,стріляють його пастирі в небеса!
Ніхто, крім тебе і мене, не простить їх.
Жоден відьмакне відніме молоко у моїх овець,бо коли вперше на полонинікрикнули:
Рист!”і надоїли перший удій,ватаг кивнув одному:
Ти!”і той роздягся донага,і тричі оббіг із тим смолоскипомнавколо маржини і всіх нас.
Нас береже жива ватра!
Але настала,
Господи, та година,коли покидає менестадо моє.
І тоді приходить Мара —півлюдиіна, півнелюд.
І сам-один порядкує на стаї,нікого не підпускає.
А я не можу його прогнати,бо для цього треба вивернутисвоє руно,навіть кору свою одягти навиворіт,а мені страшно вивертати одежу,обагрену кров’ю Ягняти.
