Літак, немов змагун, бере розгін,костричить кострубатий, гострий лоб,як віл, вдаряє до повітря стін,іде в повільний гін, пізніш в галоп.
Шалений вітер дме від дужих крил,нараз підстрибує, дере муслінімли та пнеться стрімко в неба схил.
Відштовхуємо землю, наче м’яч.
Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі.
Залізний круче, перестань, не кряч,не вий!
Ох боже, як тріщіть, тріщіть.
Колеса в хмарах — наче ноги в стремю.
І вихилюся поза край над мряч,аж серце випаде із рук на землю.
