Срібні сани

Не мусили писати віршів,спокійний мати день, спокійну ніч.

Віднині смак вина мені погіршав,світ помутнів довкола віч.

Не знаєте страждань поета,для нього дні — мов шпаги, ночі — гірші,кожна хвиля має гостроту стилета,переслідують і гонять ненаписані вірші.

Галки, ворони, гавилопочуть крилами в ночах і днях.

Рахманна лента славиза серця не заплатить жах.

Галки, ворони, гавиклюють усі гадки в сувоях втоми,в божевільнім гоні, без угавуїдуть серцем сріблястими саньми.

Дуднить, гуде земля,лящать і свищуть батоги.

О кругойдучий шлях,клятьба моєї снаги.

Зайві, зайві остроги.

Трійка диких бігунівгуляє й гризе остроги,бере під ноги місяця пів.

Курява срібним клубомтоптаний сніг несе.

З рушниці гримнули їм в зуби,хай щезнуть, пропадуть на все.

А може, ні… Думки несталі.

Нехай стрілою грудь пробита,нехай торощать далімене їх золоті копита.