1 min read
Слушать(AI)Кінець світу
Мов бура плахта, хмара круківсідає на дахах бриластих,і місяць, звівши сині руки,немов пророк, став місто клясти.
За всі гріхи і всі провини,за малість, зрадність і підлоту,за злочини, що повне нимикубло презирства і голоти.
Тоді розпутники і гарпагонипокутних псалмів заспівали,і калібани били в дзвони,й гетери, мов кобили, ржали.
Мерзенні, сороміцькі, мертвілюїзи з ліжок виходили,й сарданапалів гордих жертвичервоні язики гострили.
Мов стріл дванадцять з неба пращі,вітрів дванадцять шле додолу,й Земля розкрила зворів пащі,й розбите в кусні Сонця коло.
Гримить підземний лоскіт здаля,вдаряє в мури буря дзвонів,і місто котиться в провалляпід лопіт крил і мегафонів.4 січня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Весільна
Для Послухай: б’є весільний бубоні клени клоняться, мов пави В твоє волосся, моя люба,заплівся місяць кучерявий Чому пригасла скрипка трохи,чому тремтить твоя долоня
Назавжди
Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,і тінь замазує панни, мов образи затерті У склянці золотавий чай Так хочеться опертисьоб край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,дивитись, як сумна зоря останнім поцілункомпрощаєть...
Пісня про ізгоя
Чи ви знаєте пісню вигнанчу,чи ви чули коли вже її Наболілу, бунтарську й підданчу,що в ній туга, розпука і їдь Ох, зворушення в серці заплаче,не дає говорити мені Чи ви знаєте думи бурлачі,з криком болю замовклим на дні
Два серця
У вечір, в обрії, у співпідем, обнявшись, перед себе Мов черепицю із дахів,зриває вітер зорі з неба І, відділившись від юрби,загорнемося в хутро ночі Хай два серця — два голубиспівзвучно й тужно затріпочуть