Мов бура плахта, хмара круківсідає на дахах бриластих,і місяць, звівши сині руки,немов пророк, став місто клясти.
За всі гріхи і всі провини,за малість, зрадність і підлоту,за злочини, що повне нимикубло презирства і голоти.
Тоді розпутники і гарпагонипокутних псалмів заспівали,і калібани били в дзвони,й гетери, мов кобили, ржали.
Мерзенні, сороміцькі, мертвілюїзи з ліжок виходили,й сарданапалів гордих жертвичервоні язики гострили.
Мов стріл дванадцять з неба пращі,вітрів дванадцять шле додолу,й Земля розкрила зворів пащі,й розбите в кусні Сонця коло.
Гримить підземний лоскіт здаля,вдаряє в мури буря дзвонів,і місто котиться в провалляпід лопіт крил і мегафонів.4 січня 1936
