“На снігу торішнє листя”

На снігу торішнє листя,насінина на снігу,сніг присів, немов прокиснув,стежку втоптану прогнув.

Пойнялась водою крига —жовта тріщина навкіс,почалась така відлига,що не стримать власних сліз.

Розпочався розпад, тління,руйнування білих веж,перебарвлення, зчорніння,визначення нових меж.

Почалося лицювання,викриття таємних змов,бо двозначний сніг в мовчанніщось приховував ізнов.

Та під ним не тільки листя —трави, сім’я, черепки,бо ж під ним джерела чистізаплітались у струмки.

Гасне сніг, повільно, певно,дояснівши аж до дна,і, мов череп, спогад древнійіз-під снігу вирина:коні, віхола, дзвіночки,шлях зрадливий, струнний слід,перснів срібних два разочки,розторочуваний світ.

Розповзається протертеполотняне сповиття,пробивається упертокрізь сніги лунке життя.

Наче кістка, крига жовкне,ширша тріщина швидка,розмикаються волокна,пам’ять кільця розмика:у крутих її глибинахпри самісінькому дніпалить крила хуртовинана повільному вогні.***