1 min read
Слушать(AI)Лад
Недослідимий, незбагненнийтравневий світ густо-зелений.
Співа весь день дрібний пташок,немов заучує урок,луна весь час один рядок:— Тьох-тьох… Віть-віть… — Тьох-тьох.
Віть-віть… —звучить у відповідь рефреном.
А ми з тобою оцих дварядки ніяк не заримуєм:то зайвий склад, а то слова,і тріслий голос не співа,а ніби куряву здува,—то бубонить, то
А то затягуєм не в ладпро квітування й листопад,і кожен — несусвітним гласом,так ніби скрипка разом з басом:немовби чорний шовкопрядпереснував павуттям сад.
А як же світ співа стоусто,дощами, грозами звучить.
І тчуться звуки: рідко-густо,до нитки нить, до нитки нить,—тканням суцільним, спільним
Щоб так звучать, треба любить.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Звертання до коханої
Озирнись, за тобою березові крила вогніють,небо йде слідкома, озирнися, Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,видно край непочатий з лункого узвишшя Озирнись на заблуку, що втратив минуле Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зо...
Пізньої осені
Понад водою птах стеливсь,понад водою голубоюширяв уже пожухлий листі застив літо сам собою Вода засмучена була,бо скаламучена дощами;в ній мокло білих два крила,що небо зменшили над нами Відбитий прохолодний деньдививсь на вимиті обличч...
Вагався дощ
1 До кого, пташко, жалібно квилиш —я перехожий випадково гаєм:хто спуститься, обізветься з узвиш Кого ти кличеш
Після перегляду фільму «Звичайний фашизм»
Ніч велика, велика, велика Прагну голос роздмухати криком,але бракне повітря мені Задихаюсь в нічній німотні —гуконути нікого не можу —глухота подовкіл зловорожа І страшна не війна — прокидання:раптом в шибці не буде світання
