Покійник лежить у хаті,а в темних сіняхя повис на гакуі кричу:
Я
І крізь регіт і вівканнямене
На кому
Назвати мушу дівоче ім’я,і мені пересихає в горлі,бо я ледь чутноназиваю тебе.
Мене може зняти тільки поцілунок,а ти не зможеш не поцілувати,бо вимажуть лице сажеюі виштовхають надвір.
Я чую церковні дзвони у грудях,бо ти підходиш і
Тепер повиснеш тиі тебе
На кому
Я знаю, ти не скажеш,і до ранку під розпач трембітвідмиватиму на потоці сажуіз твого заплаканого обличчя.
А вранціпокладуть рідніна домовину свої головиі тричі попрощаються з мертвим.
Він від бартки упав на храмі.
Помста пливе у їхній крові.
Я також із того роду,але мені зранку тільки відлунює,тільки видзвонює у
На кому
Я вишу.
