Їх будують тоді,
Коли немає надії на розмову,
На доль перетин живий.
Їх будують тоді,
Коли лине пристрасне слово
З серця, не з голови.
Коли буденність
Ставить перед фактом:
Бачитись лише у короткі життєві антракти.
Що тоді?
Мости виростають з металевих потоків
Нестримних почуттів,
Мости - в будь-яку пору року
Заміна буянню слів.
Та як побудувати міст між епохами,
Коли зростали Ви та я?
На це може піти ціле життя...
І я засинаю в черговому книгосховищі,
Аби мене не перехопили
На життєвому летовищі.
Вам відомі адреси всі,
Але не прибуваєте,
Так минають дні, тижні, роки...
Ви розквітаєте,
Мій час минає стрімко,
Я вже пишу Вам промови,
Посвяти,
Вірші - немає в світі
Щиріших,
Ширші за небокрай вони,
В них - легкі та наївні сни.
Чим би не скувала доля мене,
Я залишусь на площі, коли натовп мине,
Аби побачити справжнього Вас
і надолужити втрачений час.
