За темрявою - ще одна.
Нікуди вже тікати,
Хвилями чорного вина
Навколо нас вирує Геката.
Всюди танцює вона,
Аби молоді сплін лікувати,
Там, де бешкетують малі імена,
Сум запалює ватри.
Тиша, чиїсь нетверезі розмови.
Навколо клубів
Кружляє самотність,
Та й у лісах неспокійно.
Зорі падали б з неба, але
Територія повна непевних тіней.
Зорі падають лиш у свідомість людей.
Тиша в собі тримає всі стихії,
Всі сни й дива,
Володіючи методами мімікрії,
Підступає до серця вона.
Тиша, темрява, прозорість пізнього серпня -
Всі ці атрибути ночі нестерпні.
Йти треба швидко, аби ніхто не помітив
У серці твоїм пречудові й чисті квіти.
Самотність у квадраті
Закинутих парків зеленої смуги міста.
Тиша падає в душу -
Складна, іскриста,
Таємнича, віртуозно витончена.
Небо холодними зорями знівечене.
Йди швидко до станції метро,
Де все так само хаотично, але
Де серед людей не настільки помітний відчай.
Тисячі очей, мов ножі,
Прямують до глибин сердець.
Падає тиша на вулиць віражі,
Тиша - всього початок та кінець.
Гекато, збережи мене в цю ніч та усі наступні.
Приховай мене від ворогів у лісах,
Заховай майбутнє у пастці,
Під зоряними маршрутами аргонавтів.
Гекато, дай пережити літа екватор,
І я поселю в душі темряву й дикість,
Непевність та пристрасть,
Наївну гру в німф,
Тріумфальні короткі втечі.
Гекато, твоє ремесло -
Це ховання містичних речень.
Дай дожити до ранку й далі в дорогу мчати.
Це літо було особливим -
Моторошним і пихатим.
