1 min read
Слушать(AI)Сурми останнього дня
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,географи малюють зорі крейдою на неба мапі,в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритонив густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.— О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?1 травня 1936
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Зима
Кравці лисицям хутра шиють,вітри на бурю грізно трублять О боже, стережи в завіюі людські, і звірячі кубла У сто млинах зима пшеницюна сніг сріблясто-синій меле Назустріч бурі ніч іскриться,провалюючи небом села
Зелена Євангелія
Весна — неначе карусель,на каруселі білі коні Гірське село в садах морель,і місяць, мов тюльпан, червоний Стіл ясеновий, на століслов’янський дзбан, у дзбані сонце Ти поклоняйся лиш землі,землі стобарвній, наче сон цей
До музи
1Навіщо ти прийшла до меней застукала в вікно Навіщо серце б’є шалене,а думка з ним водно Навіщо ти прийшла до мене,веселкою заблиснула в вікні Навіщо серце ти шаленев ці безпросвітні будиш дні
Тюльпани
Червоне золото тюльпанівна сірім сонці — танці з ликаі механічний сад мелодій,де в чорних дисках спить музика Металу в’язень — людський голосзасуджений в кружок порожній,і світу в’язень — людське серцецього збагнути неспроможне Крізь сір...
