Річки для мене — це живі істоти.
Хто стверджує, що в них душі нема?
Людські страждання, радості й
Вони вбирають в себе тайкома.
Гніздяться думи у важких туманах,
Шумлять над водами дощем рясним.
І очерет, що шелестить в лиманах,
Звіряє їх висотам неземним.
Ріка несе любов, коли у
Красуня рушить з небом на плечі.
І враз береться смутками народу,
Коли заходять в неї орачі.
А місяць кине золотаві
Туди, де в мулі задрімав линок,
Блакитні тіні, молоді
Понад водою підуть у танок.
Коли ж опівночі хмільним,
Запахне в дуба–велета в ногах,
Загиблі воїни насняться
В захлюпаних мазутом
Біжить ріка — і все це без
Несе в собі її голубизна.
Перо чаїне упаде в отаву
І Всесвітом прокотиться луна.
Тоді не квапся береги орати
Спитай ріку у світанковій млі:
Чому нам слід рубатись і вмирати,
Навіщо тюрми і навіщо
І хто ми є на цій старій землі?,
Сибір
