Про не любить
Электричка. Холод. Люди.
Я учусь не ждать тебя.
Не надеяться. Не верить.
Не любить. И не страдать.
Я абортом сердце выскребу.
И убью любовь свою.
На руке «Ориенты» час пробьют.
Час последних моих «люблю».
Я учусь ненавидеть бешено.
Отключив телефон, учусь.
Моментально, мгновенно, взвешенно
В жизнь свободную (без тебя) умчусь.
Скорость выжму в себе я более,
Чем когда-либо кто-то мог.
Будет лишь поначалу больно мне.
А потом, говорят, пройдет.
Дежа вю всех любовей мира мы.
И поэтому все пройдет.
Ты люби ту, с которой раньше был.
А со мной… у всех краток полет.
Ты — такой же как все. И только лишь.
Ты — такой, как Иван, Сергей...
С электрички иду. Сосульки — с крыш.
«Не любить, — уверяю себя. — честней!».
Руденко Микола
Other author posts
Вік доживаю
Вік доживаю, а не знаю, Є та істота, що в мені гніздиться, Й кому належить диво–долото, Що “я” й “не я” різнить,
Біля старого дуба
Тисячолітні велетні–дуби, В живу броню закована могутність Скажіть мені, ви вільні, чи раби У чому ваша сила, ваша сутність
Споглядання хмар
Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина
Мати Триптих
1Клумаки випадають з натруджених рук Хто піддасть їх на плечі у вирі людському Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому