Рафаель Мадонна Конестабіле

З циклу

Музейні

Художнику Володимиру

В мушлі лона твого зав’язалась перлина,ой не зрань її світлом, що гостро тече,і, губами стискаючи світлу жарину,легше дихай, бо сизь у нутро затече.— Аве, жінко гріха!

Споневажена небом,

Ти освячена тільки життям у житті.

Через лійки очей, що обернені в себе,соломини летять золотим золоті.— Аве, жінко гріха!

Заплелась у колискувиноградна лоза, колихальна струна.

Шлях волхви почали, бо іти їм неблизько, —вже у небі наключилась зірка

Шиє прошву ручай по подолі сорочки,голка болю пливе — порина в полотні…— О мій сину святий, колихайсь в колосочку,бо попереду ждуть тебе муки сумні.

Вже розверзлась гора черепаша, висока,її хрест поснував коренищем

О перлино, розмийсь у мені кровотоком —гострий промінь націлений ген з висоти.

Через степ вже ідуть пастухи благовісні,щоб воздати дари і коліна схилить…— О кровинко моя, тобі в жилах вже тісно,я б воліла тебе у сльозі

Проте стукіт вже чути — скригочуть ворота,заступають у двір рахувальники душ…— Ти чому не спороджуєш сина, ніщото?

Треба кесарю воїв! — кричать обіуш.

І пішли… Але крик ще відлунював довгов тонкогорлих корчагах і бивсь об

А за ними тяглась височезна дорога,що раптово в’язалась вузлом угорі.— Аве, жінко сумна!

Бо ти знаєш всі строки.

Ти всім долі кладеш, визначаєш талан.

З твого лона зросли і кати, і пророки,як росте із землі і пшениця, й

Все ти знаєш про нас ще до наших народин:кого скіпетр чека, а кого

Йдуть волхви-пастухи з півдня, півночі, сходуі іржаві цвяхи на дарунок несуть.***