Північ чорна, наче вугіль,ходить тінь по площі Юра,в’ються обручами смугина блискучих сірих мурах.
Місяць — таємничий перстень,вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзтипід холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,що тут привид, а що ява,чи це марево, чи, може,дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,це вогонь, що вже не гріє,це останні світу межі,це архітектурні мрії.
Північ чорна, наче вугіль,попіл сну на очі сипле,різьбить сріблом в довгі смугинебо, до землі прилипле.
Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,нерозгадане майбутнє.
