Цим едиктом
Наказую своїм думкам
Торкатися тільки найвищих предметів,
Бути свіжими й дисциплінованими,
Злітати над піками мудрості,
Відображувати рівною мірою
Реальне та уявне,
Бути точними та легкими у сприйнятті,
Швидкими, але глибокими,
Розквітати на тлі приємних дрібниць кожного дня,
Проливати світло на таємниці та заповнювати цим світлом лакуни пізнання,
І коли думки злітають високо,
Цей едикт, обов'язковий до виконання,
Звичайно, не зупинить вітер,
Але, можливо,
Підстрахує їх від падіння.
Якщо ж раптом,
Занурившись у глибини матеріалізму,
Думки втратять свою небесну подобу,
То збереже їх цей едикт
Від закріпачення фізичним світом.
Нібито серйозно,
А може, навпаки - грайливо,
Літаючи серед емпірей,
А потім пірнаючи до Маріанської западини,
Думки навчаться свободи та грації
В усіх стихій,
Отже вони будуть досконалими,
Витончено-довершеними.
Чи завжди та кожна думка досконала за формою та змістом?
Ні, але цей містично-іронічний едикт
Навчить мене пробачати собі
Подекуди завелику негнучкість думок та настанов.
© Марина Чиянова
*За мотивами диспутів середньовічних схоластів Західної Європи.
