Едикт

Цим едиктом

Наказую своїм думкам

Торкатися тільки найвищих предметів,

Бути свіжими й дисциплінованими,

Злітати над піками мудрості,

Відображувати рівною мірою

Реальне та уявне,

Бути точними та легкими у сприйнятті,

Швидкими, але глибокими,

Розквітати на тлі приємних дрібниць кожного дня,

Проливати світло на таємниці та заповнювати цим світлом лакуни пізнання,

І коли думки злітають високо,

Цей едикт, обов'язковий до виконання,

Звичайно, не зупинить вітер,

Але, можливо,

Підстрахує їх від падіння.

Якщо ж раптом,

Занурившись у глибини матеріалізму,

Думки втратять свою небесну подобу,

То збереже їх цей едикт

Від закріпачення фізичним світом.

Нібито серйозно,

А може, навпаки - грайливо,

Літаючи серед емпірей,

А потім пірнаючи до Маріанської западини,

Думки навчаться свободи та грації

В усіх стихій,

Отже вони будуть досконалими,

Витончено-довершеними.

Чи завжди та кожна думка досконала за формою та змістом?

Ні, але цей містично-іронічний едикт

Навчить мене пробачати собі

Подекуди завелику негнучкість думок та настанов.

© Марина Чиянова

*За мотивами диспутів середньовічних схоластів Західної Європи.