Эпитафия (Прохожий «здесь не стой! беги скорей, уйди)

Чоло в долоні похили,чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти,крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти.туман обійме ночі злий,туман, що в кольорі золи. Півкола на водірозвівши,поволі місяць сів. На…

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,у надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,роздерти вглиб свідомості запону,аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта курявзвилась у трубку з золотої…

Іди в ночі, мій друже, іди вночі на груньі серце, що в утомі, ти приложи до хвої,по місяця чолі рукою пересунь,а може, тиша тугу поволі в тобі вкоїть. Усі твої маріння, усі думки замовкнуть,вже бур’яном для тебе не є рудий храбуст,уже глядиш…

На синьому безмежжі океану,де не догляне навіть людське око,високо, аж до хмар, в імлах глибокосамітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка,теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті,жага бушує в…

Вже сонця колесо збиває стельмах,ще обруча — до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман,ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві:— Обруч найбагряніший викуй, майстре мій,щоб сонце жевріло ясніш від…

Как в день рождения (хоть это вам забавно) Я вас спешу поздравить, подарить! Для сердца моего вы родились недавно, Но вечно будите в нем жить.

Розсунулись, мов карти стіни,угору стеля поплила,і вікна згасли в синій тіні,найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь,уже не стіни — далечіньі, наче іскри в тиші сплячій,далекі, недосяжні в мряці,дзвінкі,…

style=”text-align: Вітер оресинє море. Корабель гуляє. Чорна галкакличе палко,близько вже земля є.