Маки

Це так було: тут, під горою, ніч,

А десь по той бік починався ранок.

Шукаючи казкових самобранок,

Ми ранкові виходили навстріч.

Витрушувала з неба свій

Богиня вроди — голуба Венера.

Та й натрусила:мов огнисті пера,

Палахкотіли маки поміж трав.

Спливав над скелями легкий димок.

Вам казки треба?..

Ось вона, будь ласка!

І дудкою

У маках дуденів прудкий струмок.

А маки то сміялись, то, ачей,

Щось шепотіли в далі

Отак, напевне, виглядають

У вимірі, незримім для очей.

Там є свої луги, свої моря.

І, може, хмари — це небесні маки.

Для цього зараз є усі ознаки

Їх підсвітила вранішня зоря.

Радій красі — хай диво не зника,

Нехай співа в тобі клітина

Якби ж у те було повірить можна,

Що ти усюди, земле, отака!

Озвався біль, який давно несу:

Навчіть мене, до смутків неохочі,

На все у світі затуляти очі.

Щоб тільки бачити оцю красу,

Навчіть, щоб я нарешті

Ці зойки над гірською течією:

То проступає із землі

Розхлюпана в тисячоліттях кров.17.02.74