Навколо троянди сонет

Як  тяжко  з-під  усіх

Троянду  крізь  століття,  що

На  тих  відтинках,  де  тепер

І  морок,  що  без  нутрощів  живе.

Відноги  часу  майже,  як  пливун,

Усе,  –  що  добре,  і  усе  що  зле.

Троянди  спалах  –  чи  крізь  нетрі  слон,

Що  –  навпростець  –  з  віків  –  із  котловин?

В  мікроскопічнім  супернови  вибух.

Забутий  океан  в  пелюстці  вабить,

На  перли  обертаючись  клейкі,

Які  –  над  домовиною  –  рука.

І  тільки  в  серці  б’є  перемикач,

Що  –  на  вогонь  –  і  найдикіший  кич.