В краплину ліг, як в мандрівну труну,
Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій,
І — двері — в позолоті на камзолі,
Куди — ще предки — золоте руно,
Що в повню на поверхню вирина,
Засвічуючи — в лунках тиші — зела,
Їх повсякденна галасливість з’їла,
Лиш сховок — існування корінець,
Що залишився після халазії,
Де дійсність паркани перелізає,
Меч у руці, — ведуть перед хоробрі,
Природа всім звитяжцям поміж ребра
У скруті — додатковий двигунець,
Що немощі, — бісищів, — виганя.
