Відхилення

З горлянки випурхнув й — під шкіру — горобець,

Щоб перебути поштовхи озону,

Що — сквапно — в переміщеннях

Гробницю, яку — досі ще — раби.

Все зупинилося, а пам’ять

Доріжки, що — жорства, ґазон, лоша і замок,

Початок літа, де наклались зими,

Рулони скла, що — в надрах ще — вербу.

Як — світла поклади — усі судини,

Дарма що дійсність — небуття судомить,

На зламах унедійснюючи форми,

Змінився власник — й наличка, що — фірму.

Лиш скелі вищають і — далі й далі — грунь.

Гравець єдиний — дух — без правил гри ?2002