Не дощ, — а кінь.
Гнуздечки брязкотять,
То чалий
Чвалає темним
І гречно клонить голову додолу,
То сонний Сон вертає вже додому,
Гнуздечки срібні випустив із рук.
І тільки: дзвінь та дзвінь,
Хтось часто так частує тишу.
І зупинився сивий кінь,
Лиш чути — Сон спокійно дише,
Наморений за довгу ніч…***
