Імен

Дано нам слово для довіри,

щоб приручить найменням звіра,

безрідну квітку захиститьі сполучити жар сузір’яз моїм теплом в єдину нить.

У слові, злитім із жаданням,

мов пломінь, схопиться питанняпро всю доцільність йменування,

про грань між радістю й стражданням,

хоч рветься часто долі нить.

Навіщо в слові зволікання — якщо одвітчик все мовчить.

Розділені повітрям чистимі словом, 

зрадженим у мислі,

ми обертаєм для користідовільний безневинний звук,

хоч прагнем криком волокнистимнадійних досягти сполук.

Але де тонко, там і рветься,

хоч довга ниточка прядеться,

та хто спасенно відгукнетьсяна твій прощальний хриплий звук?

А павутин омана тчеться — самовиснажливий павук!

І слово, як метелик, в’ється,все вислизаючи із

Прийми обітницю мовчання,

звільнись від мови й запитання — є німота для раювання,

а слово… слово — для розпук