Плаче небо, вкрите хмарами,
Що над нами
Без кінця пливуть
Із сумної сторони.
Темний гай додолу хилиться,
Буйне листя опада;
Різва пташка не
В поле вилетіть з гнізда.
Тільки галич
Скиглить, зграями шуга;
З жалібного її
На душі росте нудьга.
Сльози осені журливої,
Що минули ясні дні,
Се — плач долі нещасливої,
Що судилася мені.1900 — 1902
