Занурення
Пітьмаву безодню промацував промінь далекий,щоб виявить в ній таємницю буття.
Біліли димами по гніздах лелеки,і прагли дерева земного злиття.
А промінь ішов змійовими валами,жуків висрібляв і траву хилитав;він світлом своїм примагнічував плями…і ними порожні очниці
О зірко!
Ти вузлик на згадку про вічне,щоб я — проминущий — свій вік пам’ятав,щоб я пригадав, як цей промінь двосічнийповздовжньо мене вже колись розтинав.
Усе поділивши на ліве та праве,він в серці полишив проміжок пустий,де світло струмке запеклося криваво,проміжок, який лиш заповнюєш
Та нині той промінь ввійшов, як у піхви,байдужим металом з малюнком іржіі витіснив плач, перемішаний сміхом,з грудей — і за мить я вже геть спорожнів.
Ваги не було, бо і час був відсутній,а промінь, мов паля, занозивсь у плоть,і біль був зарукою мук на майбутнє,і світло текло, щоб мене розколоть.
Без тебе, любове, і я спорожнілий,утратив міцноту, не маю суття.
Ти міряєш, зіронько, променем білимглибінь самоти і болючість життя.***
Павло Мовчан
Other author posts
Дощ
Не дощ, — а кінь Гнуздечки брязкотять, То чалий Чвалає темним
Імен
Дано нам слово для довіри, щоб приручить найменням звіра, безрідну квітку захиститьі сполучити жар сузір’яз моїм теплом в єдину нить. У слові, злитім із жаданням,мов пломінь, схопиться питанняпро всю доцільність йменування,
Віщування
Густіє, проростаєкрізь повсть стару і бруд,на глибині ховаєокравки шворок, Скрадаючи буденність, латаючи життя,ллє струмені зелені у жмені — для пиття Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне,кохана легкотіла, переступи мене Лежу криже...
Зірка
Зоре моя вечірняя, зійди над горою Т Г Розмита на бистрізіяла, наче рана,а скинув очі — угорі,в промінні тонкотканімкраплина, крапелька тремтитьі, проклювавши небо,на пошуки душі летитьдо тебе лиш, до тебе…зоре моя, житино,в нічної ...