Оманливий цей сніг біліє вже укотре?— Весна не за горою! — укотре я кажу?
Одноманітне все й на білощі щедротне —сріблиночки в очах і я не
Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом:— Ліпить було навіщо?!
Розтанете ж і ви!
На глум ліпили й вас, та кутали в полотна,та тільки поскидали ви відра з голови!..
Аби урвати крик — копнув її ногою,проте вона до хати ступала слід у сліді дихала позаду у спину чорнотою,і дзеркало у хаті враз трісло, наче лід.
І виступав на лицях поволі холод біло,від доторку долоні тебе пройняв мороз.
Мов ліплене було зі снігу й твоє тіло,воно теплом небесним раптово зайнялось.
І танучи, хутчій я розпечатав двері —навпроти янгол білий стояв на повен зріст,в долонях він тримав по пташці білоперій,за спиною у нього кипів білий
Я в очі білі глянув — і злився, як з відбитком,і сам пройшов крізь себе, в шумких снігах відбивсь,та хтось смикнув мене так боляче за нитку,і голос, мов жарина, упікся:
З у п и н и с
І озирнувся я: ти біла на морозістояла, наче сніг, — в руках біліла нить,з очей ішло тепло і скрапували сльози,а баба снігова зіпала:
В а ж к о ж и т ь!..»***
