Я сам пройшов крізь себе

Оманливий цей сніг біліє вже укотре?— Весна не за горою! — укотре я кажу?

Одноманітне все й на білощі щедротне —сріблиночки в очах і я не

Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом:— Ліпить було навіщо?!

Розтанете ж і ви!

На глум ліпили й вас, та кутали в полотна,та тільки поскидали ви відра з голови!..

Аби урвати крик — копнув її ногою,проте вона до хати ступала слід у сліді дихала позаду у спину чорнотою,і дзеркало у хаті враз трісло, наче лід.

І виступав на лицях поволі холод біло,від доторку долоні тебе пройняв мороз.

Мов ліплене було зі снігу й твоє тіло,воно теплом небесним раптово зайнялось.

І танучи, хутчій я розпечатав двері —навпроти янгол білий стояв на повен зріст,в долонях він тримав по пташці білоперій,за спиною у нього кипів білий

Я в очі білі глянув — і злився, як з відбитком,і сам пройшов крізь себе, в шумких снігах відбивсь,та хтось смикнув мене так боляче за нитку,і голос, мов жарина, упікся:

З у п и н и с

І озирнувся я: ти біла на морозістояла, наче сніг, — в руках біліла нить,з очей ішло тепло і скрапували сльози,а баба снігова зіпала:

В а ж к о ж и т ь!..»***