Від хмар, що грозою нависли,сховайся в старому Ринкуу браму середньовічнуі слухай, як дощ на брукувистукує марш похоронний:це плаче камінне місто.
Сховайся в старезну брамувід бурі, від блискавиці,щоб серце, вражене громом,не розкололось надвоє.
Чи чуєш заліза скрегіт?
Це ковані двері скрегочуть,мов зуби, стиснуті з болю.
У дверях — старий львів’янин(немов зійшов із портретасивобородий Корнякт)вежею показує в небо.
І справді: між хмарами бачиш,що йде від Високого Замкумалесенький клаптик блакиті.
І віриш, і ждеш на сонце.
У Львові, 9 липня 1974
