Чи не марні марю мрії,
Коли стільки вже
Постать матері
Тут примарою стоїть.
Ледве чутно скорбний
Я примарою
В мене й серце
На Марію і Мару.
З них одна стоїть
Під раменами хреста,
Друга гострить ясну
Вирушати на міста.
З гордим прапором
Серед натовпу пливе:
Пропадай, стара отруто!
Ми п’ємо вино нове!
Скорбно слухає
Ще нечуваних пісень:
Переможна наша мрія!
Великодній день.
І мені, як часом
Зойк заплаканих зозуль;
Та ясніше сяє
Під ударом куль.
Марно марили ми
Про Марію, про одну!
Дві, як сестри, русокосі
Вийшли разом на війну.
Серце стримати не
Враз утіхи і жалю.
Може, друга
Тугу страждущу мою.
І загоїть давні
Поневолених людей.
І розвіється на
Сум Марії віковий.
З
И
Ш
Ь”,
З
У
Ч”, 1917.
