Леся Українка

Десь вітер грає на віолончелі,

Морозні пальці приклада до скла,

І ти одна в зажуреній

Замріяно схилилась до стола.

Мов раб німий на араратській

Карбує написи про подвиги царя,

Ти на папері почуттів

Переливаєш в строфи невеселі.

Ти — хвора дівчина — серед глухої

Врізаєш в вічність огненні,

Слова з прийдешніх сонячних віків,

Щоб ті слова хитали чорні трони,

Щоб їх несли з собою

Нових, непереможних Спартаків.