Глибина кристалу

Почварний грім.

І розтин блискавиці.

Німіння попелу, в якому колісницявиглиблює ненадовго свій слід,за хвилю об’їжджаючи весь світ.

При спалахах розламується лід,по тріщинах глибини виявляє,і світлість, що лягла була на спід,дрібними пухирцями виринає.

А півень своїм співом огромляєімлистий простір, сплюснутий з боків.

І дід стоїть і пальці загинає,рахуючи ретельно, скільки днівдо Теплого Олекси залишилось.— Чотири… — мимрить.

Знову покотилоськаміння з неба, проліски

І бджоли вже пробуджено гудуть,бо пахне їм знадвору тепла

І дід стає на лід в передчутті, в чеканні,і, наче пухирці, спливають згадки давні:густі меди, возів ряди на самий Спас,і дяк, неначе джміль, несе густющий

Йде дівчина, цвіте на голові вінок,а довкруж неї бджіл літа співкий клубок;і голосом лунким, який не має меж:— Мироне, чом ти бджіл на полі не

І чує, чує він, як лопнув раптом звук,і видиво хистке вже вислизає з

І глянув: в кублах хмар продухвина зія,а біля ніг сичить, немов жеретія,роздвоєне жало цівкого ручая.***