1 min read
Слушать(AI)Пам’ять
Бігке, розкотисте, знайоме,як порошина ув огромі,мелькоче зрушений обліг —невпинний
Життя —
Так ніби деревом тут був,і листям всю блакить промацав,що чув, що бачив — не забув,на все поклав карби означень.
По перевтіленні — рубцінастовбурні зберіг на тілі.
Іржаві кулі в кулаці,на шиї зашморги зотлілі.
Дірчастий слух, загускла кров,в смолі запечене перо,і низка птиць на дні зіниць,як злузане насіння,і вся Вітчизна прямолиць —крізь призму сліз подвійна.
О Батьківщино, давній більіржею проступа на шкірі,все заподіяне тобімене кріпить в щоденній вірі,що непоборні ми, о ні!
Допоки хоч в одному словівідлунюють звитяжні дні,що нас наснажують в любові!***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Життєва гора
— Здрастуй, мовчання —гору помацав рукою, —чом не минаєш мене стороною Горо-затуло, з твоєї вершинидух оглядає світ соколино Іскру викрешую із серцевини,горо, гордине, моя горовино
Не розплющуй очей
Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я,густішає зеленню втишений луг,з розгорнутих крил обсипається пір’я, —його перейма запорошений слух Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий,та погляд стелився — очей не піднять,аби розпізнати ту строєну силу...
Єдине
Єдиний простір, що на все життя,єдиний світ, який ти іменуєш;збігається в єдине почуттялюбов і зненавидь, що у тобі нуртують Кров глибшає, хоч гостроребрий світвпивається в ростучу оболонку,збіга сльоза, затягуючи слід,немов мороз димучу опол...
Лягти горізнач у траву
Я не один — в сусідстві мурашви —уплетений в густе ткання трави:вбираю неба глибочінь ув очі,сухий ручай струмкоче по обоччі,засвідчує, що він іще Висить сорочка на сучку смиренно,байдужа і відчужена від мене,і я — наче дозріла вже зернина,що...
