Байдуже

Байдуже, хто мені скаже, що все скінчилося –

Злива, життя, кохання, слова та речі…

Аби вона на мене ось так дивилася

Кожного божого ранку, кожного вечора.

Дурневі бути щасливим – завжди є нагода.

Птаха співає, бо тим затуляє безодню.

Чим затулити так само тебе від негоди?

Хай не навіки, а хоч би на мить, на сьогодні.

Адже нічого немає, крім того, що маємо –

Злива, кохання, життя… Молоде та зелене

Літо пульсує у скронях: безсмертя не вкраємо

Ані на трохи. По всьому лишись біля мене.

Байдуже, скільки збиралися хмари над дахом,

Навіть у мряці є віра, любов і надія.

Дерево випустить пагін – і тішиться птаха.

Стане на ніжки малеча – і серце радіє.

Час відпускає нас далі без болю і суму,

Як не впирайся, а вічність чекає на брамі.

Дай мені руку, вже грають невидимі сурми,

Небо торкається міста за маківки храмів.