День який людство не забуде
Боже!
Ти є в небесах чи немає?
Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,
Силі, що землю в долонях тримає
Доброму Богові Сковороди.
Боже!
Сьогодні достоту відомо,
Чом Ти мене у окопах зберіг:
Кривда вернулась до нашого дому,
Лихо шкребеться на отчий поріг.
Лихо, яке вже, здавалось, померло.
Та не судилось його перейти:
В сонце націлились атомні жерла,
В серце вп’ялися колючі дроти.
Шепчуть дерева, віщує лелека.
Мовлять скорботні обличчя жінок:
Буде й для мене дорога далека
Буде і хрест, і терновий вінок.
Все я прийму, бо повинен, бо мушу,
Боже Тараса й Сковороди!
Дай тільки неба в натомлену
І подорожник до ран приклади.
Ласки жіночої дай на
Дотик долоні, сестринську
І материнську недремну тривогу,
І затамовану в серці грозу.
Знаю, що зоряний дух переможе,
Хоч понад стріхами темінь
Дай мені стати криницею,
Боже,
Там, де від спраги вмирають уста.
Руденко Микола
Другие работы автора
Тасманськнй король
Останнього тасманця було знищено на початку IX ст Історична Я — один
Моє царювання
Караюся змалку: чому я такий Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба
Сон в’язня
1Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого Астральна сутність вийшла І
Дубовий листок
Пригадалось мені: горілиць між Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті Раптом західний промінь Загойдалося сонце в дубовому листі
