Жанна

В моїх очах колишуться

І очерет у плавнях не зачах,

І білокрила чайка, горда мева,

На води падає в моїх очах;

І жовтоносих мавок

Колоссям шарудить у борозні;

І постає на обрії видіння

У срібних латах лицар на коні.

Одвіку тут цього не знали дива

Отож чудуються старі й малі:

Той кінний лицар —синьоока діва,

Що рушила по небу й по землі.

Ти хто — Іванна, чи, можливо,

Жанна?

Хто батько?

Хто єдинокровний брат?

Прийшла сюди з чужого

Чи народилася біля Карпат?..

Нависла райдуга, мов перевесло,

Ознакою вселюдського добра

То Орлеанська месниця

І рушила на береги Дніпра.

І ясно Жанні, зрозуміло Жанні,

Що запалає навіть в ріках дно;

Що там, у небі — на ментальнім плані

Блавати з житом схрещені давно.